Мене просили написати декілька слів про фотографію. Про те, що вона для мене значить. Спочатку діло не йшло, але десь через годину в мене була сторінка, вже кілька разів перероблена й виправлена. І мені було мало. Хотілося розказати ще. Написане змусило мене задуматись над тим, що я насправді роблю. Я подивилася на свої фотографії і зрозуміла, що слова розходяться з ділом. Судячи з того, що я написала, мої фотографії мають бути наповнені сенсом, викликати різні емоції. Але я роблю зовсім інші фото. Я роблю те, що мені подобається, але не так, як я насправді хочу. Художня фотографія для мене скоріш естетична "забавка", вкрай рідко вона викликає щось окрім простого задоволення (чи невдоволення) зображенням або його якістю тощо. 
Про документальну, репортажну фотографію можна розмовляти вічність. Про те, як вона надихає чи про те, що фотографія, зроблена за мить до великої події чи за її лаштунками, може змінити світогляд людини. Або хоча б ставлення до певних речей. Вона може розказати або приховати, візуально змінити правду і, не дивлячись на це, залишатися істинною. Та про це я кажу, на жаль, лише як споглядач. Але з часом це неодмінно зміниться.
Фотографія–це
неспосіб
самовираження.
Цестан,
стильжиття.
Ценаче
самежиття.
У фотографії найбільше захоплює можливість вихопити мить з бурхливого життя. Заховати цю миттєвість у клаптик паперу, а потім мандрувати у часі. Роздивлятись фотокартку й уявляти, як усе було, чи могло бути. Інтерпретувати миттєвість як тобі заманеться, розгортаючи її у цілу історію. Зробити справжню фотографію це наче написати книжку.
Комментариев нет:
Отправить комментарий